Так гірко котилися сльози з дівочих очей, не бачачи нічого навкруги вона йшла лісовою стежкою, гілки дерев часом зачіпали поділ сукні, павутиння вкривало немов хусткою, весь ліс говорив до неї, ніжно обіймаючи теплим вітерцем, який обдувавючи дівоче обличчя нібито заспокоював, та заграючи з волоссям, жартівливо розмахуючи ним і, між іншим, лагідно торкаючись повітряним диханням, начебто шепотів на вухо збентеженій красуні: «Все мине і серце заживе, не плач, і щастя увірветься в дім твій, з великим натхненням, зачекай".
Навесні наступного року Марічка була засватана, серце знову заблимало, наповнюючись щастям.
Не плач, дівчино, коли туга опановує твоєю душею, бо, мабуть, щось чекає тебе в майбутньому, щось інше, краще, знай, бо доля веде по тих стежках, якими судилося нам іти.
Немає коментарів:
Дописати коментар